понедельник, 24 августа 2009 г.

Рідній Україні (до Дня Незалежності)


Україно,наша мати,

Молюся за тебе,

Твої очі-це волошки,

Коси-золочені.



Україно,серце моє,

Квітка в битім полі,

На ту квітку

Не раз руку піднімали вої.

Забирали сонце-долю,

Дихать не давали,

І вражими бур"янами,

Зорі заступали.



Та ти встала,не здалася,

Тихо заспівала.

Ти лише сльозу пустила,

Руки заломала,

Коли твоїх рідних доньок,

Татарва погнала.



Ти лиш скрикнула:"О,Боже!",

Коли в лютім бою,

Сини твої попадали,

Скошені стрілою.



Та ти встала і тоді,

Згорьована встала,

І нову неволю

На плечі прийняла.



Твоїх дочок і синів,

У тюрми саджали,

За слово,за думку,

Там і помирали.

Шевченко,Леся і Франко,

Стус і Чорновіл,

Твої вічнії герої,

Низький їм уклін.



Важкі роки війни

Ти пережила,

Голодомор і геноцид,

Дзвони Чорнобиля...

-За що?За що?,-волала ти в знемозі,

І підвестись уже була не в змозі.

О,так,тоді б весь світ ,

Ти прокляла,

І ось з очей

Нова гірка сльоза...



Лебідко моя,ти така ще молода,

Прийшла й до тебе щасливая пора.

Забудь усі незгоди та плачі,

Хоча-ще ні...

Без минулого майбутнього нема,

Так ще казали в сивії літа.



Твої степи і ясні зорі,й тихі води,

І гори,й море,

І неба ясного блакить,

Таке все миле серцю,любе,

Що сльози ллються аж до згуби,

Шепочу:"Україно-це ти!"



А зараз під стягом твоїм,

Стою й співаю гімн,

Дитя я твоє,

Цим горджусь навік.

Іще рокам твоїм такий короткий лік,

Лише шістнадцять,

Але історія твоя і все,що ти пережила,

Така сумна,така водночас рідна.



Україно,наша мати,

Молюся за тебе,

Твої очі-це волошки,

Коси-золочені.


Автор: ЯРИНА.

Зображення взято з Блогорідера.